Багатьом читачам відома теза про те, що покарання виховує раба, а безкарність – хулігана. Навряд чи знайдеться сім’я, яка б хотіла бачити своїх дітей безвільними, безініціативними, агресивними, такими, що зустрічі з ними уникають інші люди. То як же можна обійтися без покарань чи безкарності, якщо дитина справді порушує загальноприйняті норми поведінки? Один з варіантів відповіді на це може бути такий - організувати сімейне життя так, аби не доводилось застосовувати покарань (бо нерідко воно є просто насильством, що принижує гідність дитини), тобто, навчитися взаємодіяти з дітьми.

З точки зору психології, перш за все, батьки повинні самі уважно і шанобливо ставитись одне до одного - їх приклад переймають діти не лише в ставленні до батьків, а й до інших дорослих.

Не дивлячись на зверхзайнятість професійною діяльністю, домашнім господарством, навчанням і т.д., все ж важливо знайти час на спілкування всіх членів сім’ї. Загрожує бідою така ситуація, коли після роботи батьки зморені і на все дивляться байдуже та обтяжливо. Тим часом дитина бажає аби її уважно вислухали, обговорили її проблеми, навіть якщо для дорослих вони здаються малозначимими. У дітей необхідно розвивати здатність розповісти про свої турботи батькам, аби своєчасно і коректно врегулювати складні для дитини ситуації.

Дитина ні в якому разі не повинна розуміти, що її повчають, або, гірше того, критикують, одержавши від неї якусь інформацію з негативним відтінком.

Інакше - дитина «закриється», ви втратите контакт з нею після двох-трьох таких випадків. Частіше потрібно показувати дитині, що нею задоволені, звичайно, не кривлячи душею, важливо проявляти віру в дитину, демонструвати любов і повагу до неї. Це може бути виражене такими словами: «Я впевнений, що ти все зробиш добре», «Я дуже рада, що ти допоміг товаришеві» і т.д.

Якщо функціонування сім’ї проходить без деяких її членів, то вірогідність непорозумінь між ними дуже зростає. Буває, що батько цікавиться поведінкою дитини у матері, а не безпосередньо у неї.

Коли батьки з дітьми збираються разом важливо, щоб всі проблемні питання вирішувались ефективно. Розмова не повинна зводитися до вихваляння одних і докорів іншим, не причиняти болі кому-небудь із присутніх.

Важливим є відчуття часу членами сім’ї. Кожній людині властиво своє сприйняття часу, воно зв’язане з умінням організовувати і розподіляти його. Дітям часто дорікає мати: «Як би ти любив мене, то прийшов би додому своєчасно». Буває, що дітей карають за те, що вони ввечері повертаються додому надто пізно. Але дитина також має право на своє сприйняття часу. коли батьки склали на свій розсуд жорсткий розпорядок дня для дитини, то їм слід подумати, чи для них самих не є він важковиконуваним.

Кожна дитина має певний простір, певне місце, яке вона може називати своїм і бути впевненою, що в цей простір ніхто не втрутиться. Часто буває так, що діти скаржаться один на одного коли один з них вторгнувся у володіння іншого і взяв його речі. Таке правило повинно бути і відносно недоторканості особистих речей дитини. У кожного має бути місце для зберігання особистих речей і одягу. Важливо вміти розпоряджатися своїми речами і самому вирішувати, як і коли ними можуть користуватися інші. Таким чином, дитина відчуватиме, що оточуючі з нею рахуються. Використання майна дуже часто розвиває почуття власної гідності.

Звичайно, це не весь перелік способів взаємовідносин батьків з дітьми, його можна продовжувати і далі. Загальним же є правило про необхідність шанобливого і уважного ставлення до дітей, які самі стануть дорослими і будуть виховувати своїх дітей з урахуванням свого досвіду перебування в здоровій сім’ї.

                                                                                 Психолог РЦСССДМ Д.Сперисенко