|
Напередодні Дня захисника Вітчизни продовжуючи традицію щодо
увічнення героїчного минулого нашого
народу в Олександрійському районі було відкрито меморіальну дошку в пам’ять про
бійців та командирів 111-ї Кременчуцько
– Олександрійської орденів Червоного
Прапору, Богдана Хмельницького, Суворова стрілецької дивізії, які загинули на
висоті 154,6 смертю героїв у часи Великої Вітчизняної війни.
У заходах взяли участь заступник голови районної державної адміністрації Сергій
Коренюк та заступник голови районної
ради Сергій Макаренко, ветеранська
громада району на чолі із головою
організації ветеранів Олександром Голубом, педагогічний та учнівський
колектив Олександрійського професійного аграрного ліцею, на будівлі якого і відкрито вищезазначену
меморіальну дошку.
Військові почесті віддали військовослужбовці військової частини
А-1405 Збройних Сил України, які також
провели уроки – мужності з учнями Олександрійського професійного аграрного ліцею.
У своїх словах на підготовчому етапі до відкриття дошки, голова
Олександрійської районної державної адміністрації Сергій Кузьменко зазначив: «Командуючий
5-ю гвардійською армією генерал Олексій Степанович Жадов у своїй книзі «Чотири
роки війни» згадував, що Олександрія по силі боїв стала на рівень великих міст.
Більше 5 тисяч солдатів і офіцерів визнані загиблими при звільненні населених
пунктів району.
Однією з ключових позицій у схемі німецької оборони була висота 154,6
(це місце знаходиться на південно-західній частині відстійників цукрового
заводу). Бої за висоту вели, в основному, підрозділи 111-ї стрілецької дивізії.»
Щоб хоч частково зрозуміти, що
тоді відбувалося, дозвольте викласти витяг із журналу бойових дій 111-ї
стрілецької дивізії. Мовою оригіналу: «29.Х. 43 г. Противник оказывает
сильное сопротивление из районов Александрии, Войновки, Березовки.
В 8-00 противник силой до батальона пехоты и 23 танками «тигр»
контратаковал 468 стрелковый полк на висоте 154,6 с северной окраины
Александрии.
468 СП отбил контратаку, подбил 3 танка «тигр» и уничтожил до роты
солдат противника.
Командир пулеметного взвода Гудков, потеряв в бою расчет пулемета,
лично взялся за пулемет и уничтожил до взвода пехоты…
Обходя высоту с юго-запада, противник отрезал батальон от КП и порвал связь.
Противник продолжал упорно контратаковать и сжимал кольцо окружения.
Старший адъютант 1СБ лейтенант Сапожников видя, что противник нападает,
вызвал огонь на себя».
Про подальші події читаємо наступний документ:
«Начальнику кадров 33 гв.СК
Объяснительная записка.
О 184 без вести пропавших в 468 СП в 1 СБ и роте ПТР. 30 ноября 1943
года 468 СП была поставлена задача овладеть высотой 154,6. На выполнение этой
задачи были направлены бойцы и офицеры 1СБ и взвода роты ПТР. 1 СБ высотой
штурмом овладел, но был контратакован противником, связь прервалась. Старший
адъютант 1 СБ лейтенант Сапожников в последний раз сообщил, что их окружает
противник и вызвал огонь на себя. После этого сообщения связи с ним больше не
было. По освобождении высоты 2 декабря 1943 года были приняты меры к розыску.
Осмотрена вся высота. Найденные трупы опознаны, а часть трупов сожжены,
раздавлены танками, исколоты ножами и лица отсечены лопатами. В результате чего
остались невыясненными 184 человека…
НШ 468 СП гв. майор Агантаєв:
Командир 399 стрілецького полку гв. майор Семенов у своїй пояснювальній
записці повідомляє, що на вищезгаданій висоті безвісти зникли 106 чоловік
особового складу полку.
Жителька села Березівка Олександрійського району Горяна В.Ф. згадує:
"У кінці листопада 1943 року до села доходила канонада боїв, вночі було
видно спалахи від розриву снарядів. Одного дня через село йшли німці, їхали
танки і підводи, потім з’явилися наші солдати. Потім було чути, як на горі біля
теперішньої насосної станції та відстійників йшли бої.
Вони не припинялися ні на мить декілька днів. Поранених бійців
приносили і розміщували у хатах та сараях на південній частині села. Потім
через 2-3 дні знову з’явилися німецькі танки та солдати. Вони добивали
поранених наших солдатів, винесли їх на дорогу, поклали в один ряд і давили
танками. Ми були малими і батьки ховали нас у погріб.
Після того, як у село знову прийшли наші солдати, бачила по дорозі (у
районі теперішньої вулиці Садової) місиво із людських тіл та грязюки. Ховали
наших солдатів спочатку недалеко у яру, а потім перенесли до братської могили.
Сюди привезли й побитих наших солдат з поля біля відстійників та інших місць».
Тяжко, невимовно тяжко і сьогодні згадувати ці страшні події 67-ї
річної давнини. Події, згадки про які, мов лезом, крають душі наших сучасників.
Але по іншому нам діяти просто неможливо. Не лише ми, що нині живемо, повинні
все це пам’ятати. Це повинні вічно пам’ятати всі наші нащадки впродовж всіх
наступних поколінь на Землі. Бо ж життя на ній продовжувалося лише дякуючи
жертовному приношенню своїх життів безлічі тих воїнів, що полягли смертю
хоробрих у тих страшних боях Великої Вітчизняної війни за наше визволення.
У рамках відзначення 67-ї річниці звільнення Олександрійщини від
фашистів голова райдержадміністрації Сергій Кузьменко та інші представники
місцевої влади й ветеранської організації взяли участь у покладанні квітів до
братських могил та місць колишніх боїв. Сергій Анатолійович підтримав
ініціативу ради районної організації ветеранів України про встановлення
меморіальної дошки 111-тій дивізії,
організувати постійнодіючу експозицію про хід боїв за звільнення
Олександрійщини на базі музею ветеранської слави. У ці дні він також провів
багаточисленні зустрічі з ветеранами району, вислухав їх побажання та проблемні
питання, у вирішенні яких взяв найдієвішу участь.
Вічна вдячність від усіх нас Вам, воїни-визволителі, вічна пам’ять всіх
про Вас, воїни-визволителі, що полягли на нашій землі за наше визволення, за
наше сьогодення.
| 
