Жінки провокують насильство і заслуговують його. Це широко розповсюджене переконання свідчить про те, що проблема побиття жінок – соціальна. Вона корениться в гендерних стереотипах, що з дитинства прищеплюються людям. Жодне істота не заслуговує побоїв, однак у реальності кривдник завжди знайде виправдання своїм діям, незалежно від того, як поводилася жертва.

Жінки, яких піддають насильству, завжди можуть піти від кривдника. У суспільстві, де жінкам запропоновано з культурної точки зору вірити в те, що любов і шлюб є для них самореалізацією, часто вважається, що вони мають право і волю піти з будинку, коли насильство стає дуже серйозним. Насправді є дуже багато перешкод для жінок на цьому шляху.

Людина, що одного разу зазнала насильства назавжди стає жертвою. Пройшовши консультування у фахівців, жінка може повернутися до «нормального» життя, якщо цикл насильства розірваний, і жінка не перебуває в ситуації насильства і небезпеки.

Один раз ударивши, людина не може зупинитися. Якщо правильна теорія психологічно набутого насильницького поводження, то кривдників можна навчити навичок неагресивного поводження.

Чоловіки-кривдники поводяться агресивно і грубо у відносинах з усіма. Більшість з них здатні контролювати свою поведінку і розуміють, де і стосовно кого можна виявляти агресивні емоції.

Ті, хто б'ють, не є люблячими чоловіками чи партнерами. Вони використовують любов для того, щоб удержати жінку в рамках насильницьких відносин.

Кривдники, що застосовують насильство – психічно нездорові. Ці чоловіки часто ведуть «нормальний» спосіб життя, за винятком тих моментів, коли вони дозволяють собі спалахи агресивного поводження. Соціальний статус таких чоловіків може бути досить високим, вони можуть обіймати керівні посади, вести активне соціальне життя, бути успішними в бізнесі.

Чоловіки, що вдаються до насильства, є невдахами і не можуть справитися зі стресом і проблемами в житті. Стан стресу рано чи пізно випробують усі люди, але не усі піддають насильству інших людей.

Чоловіки, що б'ють дружин, б'ють також і дітей. Це трапляється приблизно в третині родин.

Чоловік припинить насильство, «коли ми одружимося». Жінки думають, що ці чоловіки припинять контролювати їх, якщо вони одружаться. Передбачається, що він повинен заспокоїтися і повірити, що вона його любить, тому що шлюб є найвищим доказом любові. Однак проблема в тому, що влади не буває багато, і цикл насильства продовжується.

Дітям потрібний їхній батько, навіть якщо він агресивний – «залишаюся тільки через дітей». Без сумніву, в ідеалі діти мають потребу в матері і батьку. Однак діти, що живуть в умовах насильства в родині, самі можуть просити матір утекти від батька, щоб врятуватися від насильства.

Домашні сварки, рукоприкладства і бійки характерні для неосвічених і бідних людей. У родинах з більш високим рівнем достатку такі події трапляються рідше. Насильство в родині не обмежується визначеними прошарками і групами населення. Це відбувається у всіх соціальних групах незалежно від рівня доходів.

Сварки між чоловіками і дружинами були завжди. «Милі тільки потішаються». Це природно і не може мати серйозних наслідків. Сварки і конфлікти дійсно можуть бути у багатьох відносинах. Відміною рисою насильства є серйозність, циклічність, інтенсивність і наслідки.

Ляпас ніколи не ранить серйозно. Насильство відрізняється циклічністю і поступовим посиленням актів насильства. Це може починатися просто з критики, переходячи до принижень, ізоляції, потім ляпас, удар, регулярні побиття, а іноді смертельний результат.

Причиною насильства є алкоголь. Вживання алкоголю знижує здатність контролювати поведінку, але серед кривдників є багато чоловіків, що не вживають тютюн чи алкоголь. Деякі, пройшовши лікування від алкоголізму, продовжували бути агресивними і жорстокими стосовно близького. Алкоголізм чи вживання алкогольних напоїв не може служити виправданням насильства.

Ці й інші міфи щодо проблеми насильства в родині лягають додатковим тягарем на плечі жінок, яких піддають насильству. Усе це – бар'єри на шляху до нормального життя.