Чи треба карати дитину? Чи можливо виховати його гарним і успішною людиною і при цьому зовсім обійтися без покарань? І які наслідки можуть мати тілесні покарання у вихованні дітей?

Давно вже досліджено, що дитина надалі відтворює ту модель поведінки, до якої звикла у дитинстві. Фізичне насильство потім стає нормою у житті. Крім цього, за спостереженнями психологів, у частини дітей, до яких застосовували тілесні покарання, потім формується занижена самооцінка, невіра у себе, пасивна життєва позиція. Або інший наслідок – підвищений рівень агресії, перш за все щодо слабших.

Для фахівців, які працюють із дітьми, абсолютно зрозуміло, що фізичне насильство потрібно заборонити. Але не завжди навіть вони ставлять знак рівності між фізичним насильством і тілесними покараннями дітей. Хоча тілесні покарання, навіть тоді, коли вони вмотивовані найкращими виховними прагненнями дорослих, є насильством над дитиною, що має як фізичні, так і психічні наслідки.

Застосування тілесних покарань порушує низку прав дитини, закріплених у Конвенції ООН про права дитини і підтверджених у Конституції України та Законі України «Про охорону дитинства»: право на рівний захист перед законом; право не зазнавати жорстокого ставлення; право на життя та фізичну недоторканність; право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров'я тощо. А це означає, що тілесні покарання потрібно заборонити і замінити альтернативними ненасильницькими формами виховного впливу на дитину.

В українському суспільстві панує стереотип: насильство, жорстоке поводження з дітьми, недбале ставлення – це проблеми винятково кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних. Але проведене опитування громадської думки, котра безперечно потребує подальшого вивчення, дає підстави для протилежних висновків: найбільш забезпечені громадяни дають найменш толерантні відповіді на поставлені запитання.

Так, серед тих, чиє матеріальне становище вони самі характеризують, як «ми можемо дозволити придбати собі практично все, що хочемо», 22% вважають, що застосування тілесних покарань до дитини є доцільним завжди, коли дитина поводиться погано, а 50% готові застосовувати тілесні покарання до дитини в окремих випадках. І лише 28% опитаних із цієї групи вважають, що застосування тілесних покарань до дитини неприйнятне за будь-яких умов. Такий низький рівень толерантності можна пояснити:

- незнанням альтернативних форм виховання дитини;

- завищеними вимогами до дитини в сім'ї;

- відсутністю інших способів мотивації дітей у ситуації матеріальної забезпеченості;

- застосуванням фізичних покарань до цієї групи респондентів у дитинстві.

У більшості ситуацій людина, яка застосовує тілесні покарання, не усвідомлює поганих наслідків такого поводження, вважаючи, що її дії, викликані позитивними намірами, є легітимними та виправданими. Дитина, котра зазнала насильства, отримує травматичний досвід, який супроводжується травматичними переживаннями та відтворюється у формі неадекватних поведінкових реакцій. Усе це призводить до дезорганізованої поведінки, розвитку. Для неповнолітнього важливими,є довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при застосуванні насильства.

Використання альтернативних методів виховання дітей залежить від педагогічної культури батьків, педагогів, соціального оточення, культури в мікросередовищі, моральних цінностей тощо. Так, антиподом насильства та жорстокого ставлення є толерантність, необхідна для спілкування, співжиття та спільної діяльності, що є основою формування культури миру в сім'ї, громаді, суспільстві.

Ми повинні стати вільними від тілесних покарань дітей! Це буде свідченням цивілізованого та демократичного розвитку нашої держави.