Діти – це квіти нашого життя. Чужих дітей на землі не буває і кожен, хто має змогу, повинен зробити все необхідне для того щоб допомогти дитині. На жаль, не всі громадяни розуміють це, тому з їх вини, інколи, ми бачимо навкруги дітей залишених у пологових будинках, без нагляду, на вулицях, покинутих напризволяще… На щастя, на противагу цим людям є інші люди, які не байдужі до болю і страждань дітей, які готові прийняти цих дітей до себе в родину і опікуватися та любити їх, наче своїх рідних! Одним із таких способів допомоги дітям – є усиновлення.

Зрозуміло, що усиновлення – це дуже складний процес, який вимагає багато терпіння і відваги. А найголовніше це любов, яка повинна народитися в серці до усиновленої дитини. І саме 30 вересня, з недавнього часу, наша країна вітає тих людей, які набрались терпіння, відкрили свої серця та все ж таки успішно пройшли всю процедуру усиновлення, завдяки чому їхня сім’я поповнилася!

Отже, «…ураховуючи суспільну значущість усиновлення в забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї, з метою підтримки та розвитку національного усиновлення” згідно з Указом Президента України «Про День усиновлення» від 27 листопада 2008 року № 1088/2008 в Україні встановлено свято „День усиновлення”, яке щороку тепер святкується 30 вересня та співпадає з днем християнського свята Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

 УСИНОВЛЕННЯ В Олександрійському районі

За інформацією щодо усиновлення в нашому районі , ми вирішили звернутися до завідувача сектору з питань опіки та піклування над дітьми – сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування служби у справах дітей Олександрійської районної державної адміністрації Коряковцева Я.В. , який з радістю відповів на наші запитання.

 - Ярослав В’ячеславович , скажіть, будь ласка, скільки дітей зараз перебуває на обліку на усиновлення?

- Станом на 1 вересня 2010 року  на районному обліку на усиновлення знаходиться 98 дітей.

- А скільки дітей вже було усиновлено цього року?

- Впродовж 9 місяців поточного  року було вже усиновлено 4  дитини, які знаходилися на обліку на усиновлення.

- Чи всі 4 дитини були усиновлені громадянами нашої країни?

- Так

- А чи є на обліку у службі у справах дітей кандидати в усиновлювачі

- Так. До нашої служби було подано в цьому році 3 заяви про бажання усиновити дітей, усі заявники поставленні на місцевий облік як кандидати в усиновителі, двоє з них вже усиновили дітей.

 - А які ще існують форми усиновлення?

- Існує таке поняття, як внутрішньо-сімейне усиновлення, коли чоловік всиновлює дитину дружини від попереднього шлюбу. За 9 місяців поточного року   вже було зафіксовано 4 таких випадки в нашому районі

- А як здійснюється нагляд за дотриманням прав усиновлених дітей?

- Згідно постанови Кабінету Міністрів України №905 від 8 жовтня 2008 року „Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей”, пункту 104: „Служба у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів щороку протягом перших трьох років після усиновлення дитини перевіряє умови її проживання та виховання, а в подальшому – один раз на три роки до досягнення дитиною вісімнадцяти років.

Перевірка проводиться зі збереженням таємниці усиновлення. За результатами перевірки складається звіт, в якому зазначаються відомості про стан здоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини, стосунки в родині. форма звіту про умови проживання та виховання усиновленої дитини, вимоги до його складення встановлюються Департаментом.

Звіти зберігаються службою у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів протягом трьох років після досягнення дитиною вісімнадцяти років, після чого знищуються зі складенням відповідного акта”.

- Дякуємо Вам за інформацію.

 Останнім часом ставлення українців до усиновлення стає кращим, переконують у Міністерстві з питань сім’ї, молоді та спорту. Адже, кожна дитина має право й повинна виховуватися в родині, відчувати любов, турботу й підтримку близьких людей, розуміти, що вона потрібна. Знати, що «мама» і «тато» не порожні слова.

 «Коли він з’являвся, його запитували: «Звідки ти?». Він відповідав: «З вулиці». Коли він ішов, його запитували: «Куди ти?» «На вулицю», — відповідав він. А мати кричала йому вслід: «І що тобі тут було потрібно?» Хочеться, щоб ці рядки Віктора Гюго, написані в далекому XIX столітті, не стосувалися українських дітей. Адже, жодна, навіть найкраща, інтернатна установа не замінить дитині сім’ю! Тому, сьогодні, так важливо, щоб усі державні структури, доброчинні фонди та приватні ініціативи об’єднали свої зусилля і зробили все максимально можливе для того, аби кожна «державна» дитина стала для когось найближчою й рідною. Щоб кожна дитина нарешті знайшла свою родину! І саме в День усиновлення ми знову нагадуємо вам про це!